|
|
Добровільно-примусовий культпохід
Першою прем’єрою сезону в Національній опері України стала дитяча вистава — «Казка про царя Салтана»
26 листопада 2013, вівторок
Поширити у Facebook
 Думаю, не кожен чув повністю «Ріголетто» Верді, однак кожен знає знамениту пісеньку Герцога «Серце красавицы».
Немає людини, яка б не чула куплетів Тореадора з «Кармен» Бізе, Марша з «Любови к трем апельсинам» Прокоф’єва або арії Фігаро «Мальчик резвый» з опери Моцарта.
До таких відомих класичних хітів відноситься і «Полет шмеля» Римського-Корсакова.
Широку популярність цьому блискучому оркестровому скерцо забезпечили численні перекладення: від академічних інструментальних (фортепіанна версія Сергія Рахманінова) — до хорових (британський ансамбль «Свінгл Сінгерс» та «Хор Турецького») і джазових (варіант вокаліста Бобі Макферріна та віолончеліста Йо-йо Ма).
До речі, в Книзі рекордів Гіннеса зафіксовано найшвидше виконання «Полета шмеля» Бразильським гітаристом Тьяго делла Вега, що виконав композицію Римського-Корсакова за 46 секунд замість нормативних 70—75!
«Полет шмеля» чули всі, але оперу «Казка про царя Салтана», в якій «Полет» є однією з яскравих кульмінацій, знають лише деякі.
Вона не настільки популярна, як інші твори Римського-Корсакова — «Псковитянка», «Снегурочка» або «Золотой петушок», які входять до стандартного репертуару світових оперних театрів за останні 350 років.
Тому коли Національна опера України оголосила про прем’єру «Казки», київські театрали водночас зраділи і засмутилися. Зраділи — тому що з репертуару, що давно застоявся, повіяло хоч чимось новим (до чотирьох російських опер поточного репертуару додалася п’ята). Засмутилися — оскільки вибір впав на твір, який у театральній афіші столиці живе півтора десятки років: у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва «Казку про царя Салтана» грають з 1997 року!
Невже в «першій опері України» амбіцій і сил вистачає лише на змагання з «братами меншими»? У театрі, репертуар якого не включає жодної опери Вагнера, жодної барокової опери, в афіші якого «Весілля Фігаро» Моцарта — не опера, а балет, де десятиліттями не ставляться шедеври російської класики («Пікова дама», «Князь Ігор», «Руслан і Людмила»), де про сучасну західноєвропейську музику і не чули, — в такому театрі кожна прем’єра на вагу золота! Втім, репертуарна політика Національної опери — болюча тема, що заслуговує на окрему розмову.
Афіша обіцяла нам «казку в двох діях з хореографічними епізодами і мультиплікаційними та проекційними ефектами». Було майже все обіцяне, однак не було тільки опери Римського-Корсакова!
По-перше, авторський музичний текст було нещадно скорочено. В результаті багато дій героїв не були сюжетно вмотивовані, деякі персонажі (Гвідон, Мілітриса, Старий Дід) «розгубили» важливі характеристики а опера в цілому втратила казково-епічні риси. У представленому варіанті зникли властиві «Салтану» некваплива оповідність, характерні для казки повтори і картинна мальовничість корсаковської оркестрової партитури. Тому, хоч яких би зусиль докладали актори, які чудово впоралися зі своїми ролями, Лілія Гревцова (Царівна-Либідь) та Сергій Пащук (Гвідон), Сергій Ковнір (Салтан) та Вікторія Ченська (Мілітриса), Олександр Дяченко (Старий Дід) і Тетяна Пімінова (Бабариха), Ірина Петрова і Тамара Калінкіна (Ткачиха та Повариха), — створити повноцінні образи казкових героїв, задуманих Римським-Корсаковим, в рамках вистави-дайджеста артистам виявилося складно.
По-друге, обіцяні «мультиплікаційні та проекційні ефекти» вступили в дисонанс зі сценографічним рішенням вистави. Розкішні костюми та декорації (художник-постановник Марія Левитська) тонко відповідають поетичному задуму Римського-Корсакова. Характерний для композитора романтичний двосвіт підкреслено опозицією колірного колориту: костюми та декорації простодушно-наївного царства Салтана — Тьмутаракані — вирішені в лубкових, теплих тонах: яскраво-червоному, насичено-зеленому, помаранчево-жовтому. Інший, казково-фантастичний світ — місто Льодяник, в якому править Гвідон, — білосніжний, сріблясто-блакитний, іскристий. Це колірне рішення цілком відповідає і стилістиці, і драматургічному задуму композитора.
Проте мультиплікаційні фрагменти (морські хвилі, гонитва шуліки за лебедем, чудеса казкового Льодяника — білка, що гризе золоті горіхи та морські витязі на чолі з дядьком Чорномором) — нагадують радянські мультфільми середини минулого століття. Вони настільки ж далекі від лубково-фантастичної сценографії вистави, як натужний фольклор радянської епохи — від щирої народної веселості. А проекційні ефекти (заставка-зображення мечеті з чотирма мінаретами, що крутиться під час зміни декорацій, палацу, візерункових орнаментів та дивного птаха, що нагадує одночасно сороку і пелікана) взагалі не витримують критики. Всупереч волі спливала у пам’яті нещодавя гастрольна вистава «Летючий Голландець» Вагнера в постановці Донбас Опери, де проекційні ефекти використовувалися дуже широко і майстерно, — і ці порівняння були зовсім е на користь Національної опери України!
По-третє, в постановці (режисер Анатолій Солов’яненко) був відсутній м’який гумор, властивий опері-казці Римського-Корсакова. Він був замінений на комікування, розраховане на зовнішній ефект. Це комікування поєднувалося зі статуарною і шарнірною пластикою массовки, що зовсім не сприяло цілісності режисерського рішення вистави. А танцювальні фрагменти, «вмонтовані» до кантиленних (нетанцювальні за своєю природою епізодів), лише підсилювали враження недостатнього розуміння постановником жанрових особливостей цієї опери.
На кого розрахована нова постановка «Казки про царя Салтана» в Національній опері? Очевидно, на дітей. Саме тому після прем’єри вистава йтиме лише вдень. Ризикну передбачити, що в репертуарі він затримається доти, доки всі київські школярі не переглянуть його в добровільно-примусовому порядку в рамках культпоходів. А ось культурною подією в житті столиці він не стане. Та й чи може стати культурною подією дайджест — нехай яскравий і візуально ефектний?
Автор: Юрій Чекан
Музикознавці: Юрій Чекан
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Газета "День"
|